Житомир

Саме цікаве, що Коростишів так і залишався маленьким селищем навіть після жовтневої революції, виконуючи роль поштової станції на Київському тракті, фрагменти якої збереглися в місті й донині: місцевий автовокзал, наприклад. Хоча вже на початку ХХ століття не тільки в Росії, але й у всій Європі, зажили слави коростишівські граніти. Майже всі надгробні пам'ятники, які встановлювали заможні люди своїм покійним родичам у Житомирі (на Російському, на католицькому цвинтарях), та й у Києві, виготовлялися саме з коростишівського граніту. Однак цей факт на потужний промисловий розвиток населеного пункту аж ніяк не впливав. Заговорили про Коростишів в повний голос тільки після смерті Леніна, в 1924 році, оскільки ленінський Мавзолей був споруджений знов-таки з коростишівського граніту й цей факт послужив селищу чудовою рекламою. Тоді радянський уряд догадався почати вивчати питання використання коростишівського "кам'яного золота" не тільки у вітчизняній промисловості, але й для продажу на Захід - за валюту, зрозуміло. У містечку з'явилися майстерні по обробці каменю, навколо Коростишева стали в безлічі виникати артілі по видобутку граніту. Однак дійсний ріст Коростишева як міської одиниці - із приростом населення й збільшенням території - почався в середині 30-х років минулого століття. І відбувалося це далеко не найкращим способом...

Радомишлем місто стало називатися з 1946 року. А до цього він називався Радомислем. Досить загадковим виглядає герб міста: на щиті під двоглавим орлом зображена трійка голубів, що летять, які несуть у дзьобах палаючу солому. Тобто в наявності епізод з життя древнього Коростеня, що спалила у свій час київська княгиня Ольга за допомогою цих самих голубів. Питання виникає саме собою: а яке відношення історія Коростеня має до Радомишля? Важко сказати. Хоча по одній з версій, Радомишльське городище використовувалося як основний військовий табір київської дружини, звідки й почався головний похід княгині Ольги на Іскоростень.
Взагалі ж Радомисль мав до Києва саме пряме відношення. В XVI столітті місто, що тоді було маленьким містечком, входило у володіння Києво-Печерської лаври. І перше промислове підприємство заснували тут саме ченці: в XVII столітті архімандрит Плетенецький побудував тут цех по виробництву паперу. А з 1795 року Радомисль став повітовим містом Волинської губернії (яка тоді називалася Волинським намісництвом).