Саме цікаве, що Коростишів так і залишався маленьким селищем навіть після жовтневої революції, виконуючи роль поштової станції на Київському тракті, фрагменти якої збереглися в місті й донині: місцевий автовокзал, наприклад. Хоча вже на початку ХХ століття не тільки в Росії, але й у всій Європі, зажили слави коростишівські граніти. Майже всі надгробні пам'ятники, які встановлювали заможні люди своїм покійним родичам у Житомирі (на Російському, на католицькому цвинтарях), та й у Києві, виготовлялися саме з коростишівського граніту. Однак цей факт на потужний промисловий розвиток населеного пункту аж ніяк не впливав. Заговорили про Коростишів в повний голос тільки після смерті Леніна, в 1924 році, оскільки ленінський Мавзолей був споруджений знов-таки з коростишівського граніту й цей факт послужив селищу чудовою рекламою. Тоді радянський уряд догадався почати вивчати питання використання коростишівського "кам'яного золота" не тільки у вітчизняній промисловості, але й для продажу на Захід - за валюту, зрозуміло. У містечку з'явилися майстерні по обробці каменю, навколо Коростишева стали в безлічі виникати артілі по видобутку граніту. Однак дійсний ріст Коростишева як міської одиниці - із приростом населення й збільшенням території - почався в середині 30-х років минулого століття. І відбувалося це далеко не найкращим способом...
Давайте подумки перенесемось в самі давні часи, коли тільки починалося заселення.
Бердичівських земель. Тоді побачимо ще кам'яний вік - палеоліт, часи, віддалені від нас на 1 млн. - 150 тис. років. Знахідки даного періоду поширені в деяких районах Житомирщини, але в Бердичівському районі не знайдені. Вважається, що це пов'язано, у першу чергу, з недостатньою вивченість району. Неосяжні ліси, більша розгалуженість мережі притоків Гнилоп’яті, родючі грунти та великі пасовища створювали придатні умови для заселення цих земель. Найбільш давні і самі численні знахідки давніх часів було виявлено в околицях села Слободище, більш близькі до нашого часу археологи знаходили в ряді сіл району і в самому місті. З кінця ІV тис. до н.е. Східну Волинь почали заселяти племена трипільської культури. Пам'ятники цієї культури були знайдені в багатьох селах району (Слободище, Семенівка, Мирославка, Райко, Бистрик, Велика П’ятигірка тощо), а також в самому місті - вздовж берегів Гнилопяті, в районі "Піски" та в урочищі "Жмури" (напроти міського пляжу).
Потім Бердичівські землі пережили епохи бронзи та залізного віку; трипільська культура змінилася культурами кулястих амфор, білогрудівської, чорнолісської, ранньоскіфської, зарубінецької, черняхівської, корчацької і Лука-Райковецької. Досі археологи знаходять на цій території пам'ятки різних епох, часто в одних і тих самих місцях. Це вказує на безперервне заселення цих земель на протязі тисячоліть, на наслідування особливостей одних культур іншими, на дуже раннє заселення територій міста і району.