Знаменитий Овруч ще й тим, що в ньому наприкінці XVIII століття зупинялося з військом сам Олександр Васильович Суворов. Було це в ті часи, коли в Польщі спалахнуло повстання Тадеуша Костюшко й цариця Катерина II послала декількох своїх полководців, у тому числі й Суворова, на втихомирення "бунтівників". Війська перед заключним марш-кидком зробили зупинку саме в Овручі. З Овруча суворівські "чудо-богатирі" відправилися на захід, однак через тиждень повернулися назад, оскільки польські повстанці здалися російським військам Салтикова. Але проте перебування великого полководця на території нашої області, погодьтеся, річ, що заслуговує уваги.
В 1935-му році в Коростені почалося будівництво колосального спорудження - військового командного пункту, простіше говорячи - бункера. Керував будівництвом найвідоміший військовий інженер Дмитро Карбишев. У ті самі древлянські печери, у яких раніше ховалися від дружинників княгині Ольги древляни, були залиті тонни бетону, після чого печери стали нагадувати ціле підземне місто, заховане у товщі гори, зі своїми автономними комунікаціями й іншими системами життєзабезпечення. Є версія, що бункер споруджувався особисто для товариша Сталіна, однак доказів його перебування в Коростені немає. У всякому разі, спорудження вражає й сьогодні. По своїх габаритах коростенський бункер навряд чи поступається знаменитому гітлерівському "Вервольфу" , що в селі Михайлівка під Вінницею. Може бути, саме тому й виникла версія про його відношення до товариша Сталіна? Мало того: коростенський бункер є точної, хоча й зменшеної копії бункера Сталіна в Жигулях на Волзі. Так що все могло бути...
З перших днів Великої Вітчизняної місто щодня піддавалося бомбардуванням німецької авіації. Головним чином бомбили залізничний вузол, що при цьому не припиняв своєї роботи ні на хвилину. Після прориву німців частини 5-ої армії генарала Потапова відступили від міста, і 7 серпня в Коростень увійшли окупанти. Цікавий епізод: у вищезгаданому бункері засіли 18 радянських бійців, які замкнулися усередині й кілька днів успішно відбивали атаки німців. Останні зробили 27 спроб штурму бункера, однак жодна з них не вдалася. Наші успішно оборонялися й могли сидіти усередині цілий рік, благо припаси дозволяли, але німці пустили в бункер газ, і захисники успішно покинули спорудження через підземні ходи й зникли в околишніх лісах. Дивно, однак німці, дослідивши бункер, так і не пристосували його для своїх потреб - немов побоювалися чогось. Бункер пустував всю окупацію. Іноді в ньому ховалися партизани - і все.
За час окупації в Коростені було розстріляно 16733 чоловік, 15 чоловік повішені, 1803 викрадені в Німеччину. Досить сказати, що за роки війни населення Коростеня зменшилося в 14 разів! Що стосується звільнення міста, то його спіткала доля Житомира: звільнявся Коростень також двічі. У перший раз - 17 листопада 1943 року. Однак незабаром німці в результаті контрудару вдруге заволоділи містом. І знову добру службу нашим військам прослужив той самий бункер. Гарнізон із двох десятків людей тиждень тримав усередині його оборону, і тримався там до 28 грудня, коли частини 13-ої армії генерал-лейтенанта Пухова звільнили Коростень тепер уже назовсім.
І до травня 1945 року знову був запущений у роботу Коростенський залізничний вузол. Почалося відновлення міста.