З 1991 року й донині Житомир всі ніяк не вибереться з визначення "розвиваючийся". В 1993-му році в місті не працювало жодне (!) з його головних підприємств. Практично заморозилося житлове будівництво - за винятком хіба що житлового масиву по вулиці Малікова. Статистика була аж ніяк не підбадьорюючою: кожен четвертий дорослий житель міста заробляв на життя торгівлею на базарі. В 1996 році в місті повсюдно відключили гарячу воду. Здавалося, що Житомир повільно вмирає.
Невеликий підйом економіки міста почався наприкінці 1999 року й триває й донині - 2-3 відсотка в рік для міста, де відсутні сталеливарні або нафтопереробні заводи, досить непоганий показник.
21-ше листопада 2004-го року Житомир зустрів уже в ранзі "жовтогарячого революціонера". Перед кінотеатром "Жовтень" зібралося, за окремими оцінками, тисяч 50 городян - у підтримку Віктора Ющенка. Дотепер пригадується цей мітинг, що нагадував, скоріше, грандіозне шоу, ніж політичний захід. "Революційні маси", головним чином, студентство, поводилися зовсім не по революційному - без погромів й інших атрибутів революції, але з жартами й піснями. Місто заполонила жовтогаряча символіка, і все що відбувалося нагадувало скоріше карнавал, ніж зміну історичної формації.
Разюче, але саме в ці дні в Житомирі було зареєстровано набагато менше карних подій, ніж в "спокійний" час.
От таким він був, наш Житомир. І таким він є.
пятница, 1 мая 2009 г.