Радянська влада була встановлена в Малині в січні 1918 року. Однак уже в лютому в місто ввійшли німці й більшовики пішли в підпілля. Що цікаво: у районі міста діяло два партизанських загони червоних - Драпія й Чернова-Мірутенко, що було рідкістю для тодішньої території Житомирщини. Малин став одним із центрів більшовицького підпілля на Київщині, до складу якої тоді входило місто. Саме в Малині працювала підпільна друкарня. Червоні партизани "приклали руку" до звільнення Малина від петлюрівців в 1919 році.
А в 1920 році біля Малина закипіли бої з польськими військами. І тут себе виявив з найкращого боку Аркадій Голіков, відомий більше як письменник Аркадій Гайдар. Очолювана ним 7-ма стрілецька дивізія одним стрімким ударом розбила поляків й заволоділа Малином. Польські війська були відкинуті далеко за межі Житомирщини. Зараз багато говорять про звірства самого Гайдара, про те, що він любив власноручно катувати й розстрілювати полонених. Однак даних про те, що в Малині Аркадій Петрович демонстрував свої садистські похилості, немає.
А до складу Житомирської області Малин увійшов в 1937 році, після адміністративного розділу території, коли була створена Житомирська область у її нинішніх межах.
У коростеньців особливо трепетне ставлення до історії свого краю. Вони пишаються, що їхнє місто майже такий же древнє, як Київ . І завжди знайдуть можливість нагадати, що Київ у свій час платив данину Іскоростеню. І не погребуют звинуватити 'Повість временних літ' в історичній заказусі, де роль древлян з Іскоростеня, на їхню думку, сильно занижена. Вони ображаються на офіційну історію і пред'являють претензії до княгині Ольги, влаштувавшої самий справжній геноцид древлян, і спростовують офіційну версію з ластівками, до яких прив'язали палаюче клоччя. Археологи при розкопках знайшли такий шар сажі, ніби Іскоростень палили як мінімум напалмом. Або, у крайньому випадку, грецьким вогнем. Місцеві ентузіасти-історики погрожують переписати загальноприйняту історію з безпосередньою участю академіка Толочка, з яким вони вже уклали контракт на археологічні розкопки до 2010 року. З його допомогою розкопати поле під Коростенем, де, на думку краєзнавців, відбувся головний бій князя Мала з Ігорем. Не бій з малою київською дружиною, а саме з основними силами князя.
Дивує живучість Коростеня. Тричі у своїй історії він був зруйнований повністю, але кожен раз був у прямому сенсі з попелу. Палили його як співвітчизники (княгиня Ольга), так і бусурмани - монголо-татари. А останній раз - в роки Великої Вітчизняної війни, коли від міста залишилося всього 11 будинків.
У 1941 році німці, дійшовши до міста всього за 8 днів, затрималися біля нього на 50. У 43-му після німецького контрнаступу коростенці цілий тиждень в повному оточенні відбивали безперервні атаки супротивника. Тоді підземний штаб Коростенського укріпрайону став неприступною фортецею, і оборона його була не менш героїчною, ніж широко відомої Брестської фортеці. Треба сказати, це єдиний збережений зараз на території України укріпрайон, і поки для туристів відкрито один поверх з трьох рівнів бункера. Його в 1935-37 роках побудував генерал Карбишев - трагічна постать, як ми пам'ятаємо. До речі, Карбишеву не довелося сильно перебудовувати підземні ходи, в яких древляни споконвіку ховалися від ворогів разом з худобою і возами.
В роки громадянської війни місту теж дісталося - гуляли тут всі кому не лінь - від Латвійських стрільців до Будьонного. Під Коростенем загинув і знаменитий Щорс.