Житомир

ХV - ХVІІІ ст. відзначилися як важливий період в історії Бердичівщини. Відбувалося становлення Бердичева, як важливого економічного і культурно - релігійного центру України, відродилися після татарських набігів більшість сучасних сіл району.
ХІХ - початок ХХ століття.
У XІX ст. Бердичів став значним у Східній Європі торговельним центром. Сприяло цьому зручне географічне розташування на торговому шляху з Європи до Росії і з Росії в Крим, а також розташування на перетині Київської, Волинської та Подільської губерній, що зумовило появу головної митниці Правобережжя. Не останню роль зіграли також паломники до монастиря та численні ярмарки, яких проходило до десятка протягом року. У XIX ст. Бердичів на фоні вдалого розвитку торгівлі став також одним з головних центрів контрабанди у Східній Європі. Сприяла цьому і складна розгалужена система підземних ходів та сховищ. У рамках спеціально створеної комісії в 1867 році було виявлено 130 підземних ходів і 78 погребів під вулицями. Розмах ярмарків та їх велич вражали кожного, хто їх відвідував, і про це свідчать численні історичні документи. Також проходили великі торги два рази на тиждень.
В Бердичеві було 10 ярмарків. Найбільша з них: зимова ( "Дем'янівска") - тривала з 1 листопада по 12 грудня, літній ( "Онуфріївська") - тривала з 12 червня по 23 липня. За рівнем обороту товару вони були співставленні з Лейпцизькою. В першу чергу це стало можливим завдяки швидкому і значному зростанню населення міста, в першу чергу єврейського. Так вже в 1846 році в Бердичеві проживала 41 тис. мешканців (у Києві в той час 50 тис.). В одному з найбільших міст України тоді було 4 площі, 11 вулиць, 80 провулків, і 2000 будинків. Він ділився на Нове і Старе місто, виникали нові міські райони: Піски, Качанівка, Загребелля, Центральний район, Новобудови (Карнилівка). Найбільшу значимість у своїй історії місто набуває в кінці ХІХ ст. Одночасно найвищого рівня сягнула значущість єврейської громади міста. Так 1888 році в місті проживало 77823 чоловік (станом на 1 січня 1997 року - 92100). З них 10777 - православні, 1031 - старообрядці, 3298 - католики, 339 - протестанти, 12 - мусульмани і 62366 - іудеї. Вони сформували торгівельне обличчя одного з найбільших міст України.
У місті діяли торгівельні фірми Іолісов, Гальперин, Магазанія, Бродського, Маргуліс, банкірські контори Еленера, Трахтенберг, Штейнберга, Гальперин.
Визначали євреї і промислове (ремісниче) обличчя міста. Вони організували тут 104 цехи, в яких працювали 4 тис. ремісників різних спеціальностей. Вироби Бердичівських ремісників мали попит на міських та міжнародних ярмарках.
У місті діяло 68 швейних майстерень, взуттєві майстерні Львівського, Айзенберг, Зільберга, які згодом стали великими фабрикантами, каретна майстерня, три цегельних заводи (по 6-8 чол. робітників), завод віденських меблів Гелліна (116 робітників), два інших (по 10-8 робітників). Місцеве значення мали свічково-сальний завод, маслоробний, миловарний, фабрика з виробництва цукерок, тютюнова, млини та інші.
Наприкінці ХІХ ст. бурхливий розвиток міста забезпечує залучення значних іноземних інвестицій в промисловість. У 1864 р. австрієць Мартен Цілер відкриває на околиці міста перший шкіряний завод. У 1866 р. - польський капіталіст будує на баранячому острові шкірзавод (310 робітників). З 1872 р. починає відлік свого існування найбільший сьогодні завод міста акціонерне товариство "Прогрес" (400 робітників). В цей час Бердичів стає другим промисловим містом губернії після Києва.
Значна кількість євреїв міста займалися перевезенням населення та приїжджих купців. Незначна частина єврейського населення була зайнята у сільському господарстві.
Зрозуміло, що такий підйом економічного розвитку, який забезпечив місту економічну активність, освіченість, спритність єврейського суспільства, привів до перетворення міста в один з опорних пунктів суспільного каркасу Правобережжя та України в цілому. Свідченням цього є, крім усього вищесказаного, належність міста до транспортної системи та зв'язків регіону і країни. З 1870 року Бердичів був складовою траси всесвітньо відомого індійського телеграфу Калькутта-Лондон; курсували Диліжанс Бердичів-Житомир, Бердичів-Рівне, залізниці до Шепетівки, Здолбунова, Хмільника, через місто проходила магістраль Петербург-Варшава. Незважаючи на це, на економічний розвиток міста негативно вплинуло зростання мережі залізниць в регіоні, оскільки він лежав осторонь основних їх шляхів.
У місті діяли 4 театри: Шерентіса, Загера (з 1898 р. тут постійно працювала трупа Мішурата), театри кабаре і вар'єте, кінотеатри, фотографії Зільберга, Розенбауна, великий літній театр в саду "Ельдорадо", казино, шинків, кафе-каштан, ресторани.
З прокладкою залізниць Київ-Одеса та Київ-Брест роль Бердичева як великої перевалочний бази стала падати, в першу чергу через те, що товари тепер могли надходити безпосередньо до станцій призначення. До початку ХХ ст. в Бердичеві переплітаються успішна підприємницька та контрабандна діяльність мешканців. Точки зору деяких чиновників говорили про те, що в Бердичеві можна практично все зробити за хабарі, влада рідко погоджувала свої дії з законом.
У 1843 році заможні мешканці звернулись до уряду з проханням надати Бердичеву статус міста, адже ще в 1801 році Сенат визнав Бердичів "коммерческим в Европе местом".. Зокрема у зверненні вони писали: "У числі природних багатств покладається природний розум жителів. : " Он большими своими успехами принесет пользу государству и честным людям немалую".