Житомир

Дніпровський басейн охоплює водостоки всіх житомирських річок. Найважливіша водна артерія України Дніпро має дві назви: слов'янську — Славутич та іранську — Дніпро. В основі назви Дніпро лежать іранська (скіфська) форма "дану", що означає "ріка" (той же корінь ми зустрічаємо в словах "Дністер" і "Дон").

Однією з найдавніших слов'янських назв є гідронім Словечна (Славечна, Славешна). Він має те ж саме походження, що і слов'янська назва Дніпра—Славутич. Праслов'янський корінь слав-, слов- означає "текти". Отже, назви древлянської річки, що витікає з джерел у долині Овруцько - Словечанського кряжу і несе свої води через луки, болота і ліси до Прип'яті, вже 2 000 років...

Древлянська річка Уборть, яка тече по території Житомирської області України та Гомельської області Білорусі, одержала назву від старожитнього слов'янського слова "борть" (дупло для бджіл, видовбане у стовбурі дерева).

Річка Тетерів, на берегах якої розташовані міста Житомир, Коростишів, Радомишль, одна з найбільших у Житомирській області, права притока Дніпра довжиною 385 кілометрів, також носить стародавню слов'янську назву. Найбільш вірогідним здається вченим ототожнення цього гідроніма з назвою птаха тетерева [тетерук].

Річка Унава та Унеча мають назви, які можна віднести ще до праєвропейського гідромічного шару. Однокореневі назви річок зустрічаються і в Польщі, й у Боснії, і в Литві та Латвії.

На території Житомирської області, поблизу села Яроповичів, починається велика права притока Славутича - річка Ірпінь. Як усі південно-житомирські річки, вона має багато ставків. Назва цієї річки дуже цікава. Вона зберігає давне слов'янське слово, нині вже втрачене слов'янськими мовами. На думку відомого польського славіста К. Мошинського, Ірпінь (давня форма Рпень) у своїй власній назві донесла до нащадків праслов'янське слово "рпа, рупа", яке означало "яма".

Дуже важлива водна артерія Житомирщини — річка Случ. Довжина її 451 км. Вона бере свій початок на Волинсько-Подільській височині, протікає Поліською низовиною і на північ від міста Сарни впадає в Горинь. На мальовничих берегах річки Случ розташоване місто Новоград – Волинський. На північ від Городниці її води плинуть через дивні краєвиди, неповторні за своєю красою. Питання про походження назви Случ остаточно не розв'язано. Річ у тім, що Прип’ять має кілька приток, переважно з лівого берега, які носять таку саму назву. Через це останнім часом з'явилася гіпотеза про її балтійське походження. Але більшість учених схиляються до думки, що річці дали назву слов'яни. Її пов'язують або зі словом "слукий", що означало "кривий", або із "слути", яке так само, як і слав-, слов-, означало "текти".

На древній слов'янський характер поліської гідронімії вказують і такі назви річок, походження яких має суто поліський характер. Цих слів інші слов'яни не знають, вони вживаються тільки в нас. Багато поліських річок - болотниць - починається з боліт, і місцеві болотні назви стали власними назвами річок. Так, драговина називається "чаква", і річка, що витікає з неї, теж носить таку назву: драговина називається "здвиж", і річка має таку ж назву; на трясовину кажуть "стубл", і річка є Стубла; з драговинного болота, яке позначається назвою "стуга", витікає річка Стугна; в болоті — "морочні" бере початок тиха річечка Морочна; широкі простори болота, або здвиги, живлять водою праву притоку Прип'яті Ствигу. Такі назви річок як Топило, Плав, Гнилуша, мають прозору семантику. Але іноді ми зустрічаємося зі зрозумілим словом та не можемо вияснити, чому воно покладено в основу річкової назви. Відзначені діалектизми з погляду системи поліських говорів теж мають своє поясненим. "Стубла", наприклад, — це те саме, що й "стебло", тобто видовбаний стовбур для води, "морочня" того ж походження, що й поліське діалектне слово "мереча" (або хмереча, хмареча, хамереча), яке означає хащі, непроханий ліс, "чаква" (або в районі Малина ще кажуть "чваковина") вказує на чвакання болота під йогами.

Назви річок нерідко визначаються тим фактором, що витоки починаються не з боліт, а з джерел. Тож, коли їхати з Коростеня на Овруч, перед Ігнатполем дорога проходить через мальовничу лісову річку Жерев. Її назва становить собою форму чоловічого роду від іменника "жерело" (джерело). У деяких поліських селах джерело називаються "жерел", а фонетична форма Жерев утворилася так само, як українське дієслово "брав" із давнього „брал”. Джерельного "походження" і назва лівої притоки Тетерева — ріка Вирва.

А що означає назва Повч? З яким словом пов'язати Жолонь? Що за смисл закладений в основі таких гідронімів, як Церем, Цвіля, Перга та інші? Чи "пов'язана" Уж із вужем, коли її ліва притока називається Ушиця, а місто на її берегах — не Ужомир, а Ушомир?

Тут ми підходимо до одного дуже цікавого факту в історії нашого краю. Тисячу років тому, аж до перших сторіч нашого тисячоліття, на берегах Прип'яті і навіть південніше, тобто і на території Житомирської області, поряд зі слов'янами жили балтійські племена, з яких потім утворилися такі народи, як литовці, латиші і пруські племена. Слов'яни рушили на північ, але балтійське населення Верхнього Подніпров'я не відступило на північний захід, а було поступово асимільоване. Звичайні балтійські назви відмерли, а власні, особливо річок, озер, боліт, виявили надзвичайну стійкість і дожили до нашого часу. Через це багато незрозумілих з точки зору наших мов гідронімів можуть стати, прозорими, якщо на них подивитися крізь призму сучасних балтійських мов — литовської, латиської і відмерлої пруської.

Так, порівняно невелика річка Ірша пов'язується в нашій свідомості з гірничо-збагачувальним титановидобувним комбінатом в Іршанську і паперового фабрикою в Малині, яка випускає унікальний чотиримікронний папір. Було б цікаво знати, що означає її назва? Учені припускають, що слово Ірша пов'язане з верхньодніпровським гідронімом Орша, який у свою чергу виводиться з литовського слова "русеті" [rusėti] (повільно текти).

На річці Уж розташувалося старовинне місто Коростень, давня столиця древлянського краю. Її гранітні береги настільки мальовничі, що не могли не полонити серця наших предків. Ольжині купальні, села Іскорость і Немирівка ніби зберігають свіжість історичного факту, пов'язаного з боротьбою свободолюбних древлян із київським князем Ігорем і трагічною загибеллю поліського міста. Зрозумілий наш інтерес до того, як утворилася назва Уж. Здасться, тут нема нічого особливо — течія річки звивається і поміж камінням, як тіло плазуна, от і назвали річку Уж. Насправді коростенська річка носить не тваринну, а дендрологічну назву. Ми вже звертали увагу на те, що між назвами Уж, з одного боку, і Ушиця, Ушомир, - з другого, спостерігається фонетична суперечність. У чому тут справа? Виявляється, що Уж — це вторинна назва. Нам доводилося чути в селі Христинівці коло Народичів, що ця річка насправді називається Уша. Уш, Уша, Ус, Уса — дуже поширені назви річок у басейні Прип'яті, особливо з лівого берега, де зустрічається багато балтійських назв. Уосіс [uosis] — це литовська назва ясеня, вона і принесла ім'я коростенській річці.

В Овруцькому районі починається невелика річечка Верпа, і село коло її витоку має однойменну назву. Річка названа древніми балтами. Верпетас [verpetas] у сучасній литовській мові означає вир, водоверть. Балтійськими вважаються Цмолка (притока Случі, від балтійської назви джмеля), Вересня (литовське вяреме — витік), Жолонь коло Овруча (литовське "жоле" [žolė] — трава) і очевидно, Норинь та інші. У частині цих назв прямого значення вже не можна встановити. Ми здогадуємося про їхнє балтійське походження по тому, що однокореневі назви річок поширені на сучасній території Латвії та Литви (це Перга, Повч, Повчанка, Нересна, Митва, Лемня, Церем, Лоша та інші).

Крім того, на Житомирщині є такі гідроніми, походження яких не розкрите. Так, учені не можуть нічого сказати про назву відомої кожному житомирянину Гуйви.