Нинішнє Ємільчино - селище, про яке можна сміло сказати - що розвивається. Правда чавун тут давно не плавлять, зате працює місцевий льонозавод - мабуть, єдине велике підприємство району.
Ще одна цікава деталь: у селі Недилище Ємільчинського району народилася народна артистка України Ніна Матвієнко.
Єдиним великим підприємством Олевська сьогодні є фарфоровий завод. Хоча олевький фарфор не настільки знаменитий, як баранівський або коростенський, однак якщо завод працює, виходить, і попит на продукцію є. Зате в селищі досить розвинений дрібний бізнес, а відносне процвітання Олевську дає в тому числі й торгівля лісом, якого в районі, предостатньо. Однак вирубку лісів варто проводити обережно, оскільки саме ліси є стримуючим чинником для розливу численних місцевих боліт. До речі, по ще одній легенді, саме в Олевських болотах застрягли полчища хана Батия, що йшли на Новгород. І тому хан наказав своїм військам іти в степ.
Сьогодні Коростишів - шосте по величині місто Житомирської області. Його населення становить трохи більше 28 тисяч чоловік. Дуже зручне місце розташування населеного пункту: прямо уздовж траси Київ-Чоп, в 32-х кілометрах від Житомира й у ста кілометрах від столиці України - Києва. Географічне положення сприяє поступовому перетворенню Коростишева в такий собі пригород не стільки Житомира, скільки Києва.
Коростишів сьогодні - це саме звичайне місто обласного підпорядкування. Яке, щоправда, незабаром обіцяє вирости в справжній мегаполіс. Тут розташовані паперова фабрика, заводи: залізобетонних виробів, гранітний, льонопереробний, цегельний, комбікормовий, молокозавод, спиртозавод, будівельний комбінат...
Уже заплановане будівництво в міській рисі уздовж Київської траси декількох багатоповерхових будинків, квартири в яких, можливо, будуть купувати кияни. Фірма, що збирається здійснювати будівництво, також київська.
У місті працює педагогічне училище, у якому вчилися відомий український письменник Степан Васильченко й академік Е. Шабліовський. У Коростишеві народилися й такі відомі люди, як актор П. Кудрицький й єврейський поет Д. Гофштейн.
Відоме село Жабориця, що нині називається Заріччям і розташовано зовсім поруч з Баранівкою. Околиці села можна впізнати в поемі Лесі Українки "Лісова пісня". Справа в тому, що поетеса в дитинстві два роки прожила в згаданому селі й свої спогади про цей період свого життя використала в поемі.
Крім Заріччя, у Барані віці ще багато живописних місць. Наприклад, околишні ліси багаті не тільки грибами і ягодами, але й комарами. А влітку 2004-го року Баранівка прогриміла на увесь світ. Про місто повідомляли навіть по таких телеканалах-монстрах, як CNN й BBC. Не дивлячись на свій статус "повітового міста", що і не на кожній карті знайдеш, Баранівка виявилася в епіцентрі боротьби за крісло Президента України. Місцевий житель Алік Асланов зробив акт самоспалення біля будинку райпрокуратури. І хоча його дії до політики практично не мали відносини, одна зі сторін (штаб Віктора Ющенко) використала подію у свою користь для критики тодішньої влади. На похорони Асланова прибули Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко.
Баранівка сьогоднішня - місто тихе і спокійне. Але це зовсім не означає, що воно не розвивається. Після декількох років змушеного "гальмування" знову працює знаменитий фарфоровий завод. Місто розростається. Але на відміну від своїх побратимів по області, багатоповерхове будівництво тут не настільки популярне. Баранівка приростає в основному приватними будинками. Але це в жодному разі не псує цей один із найкрасивіших куточків нашої області.
Сьогоднішній Овруч не може похвастатися розвитком великої промисловості. З помітних підприємств у місті є приладобудівний, консервний і льонопереробний заводи, а також молочноконсервний комбінат. Головна прикмета сьогоднішнього Овруча - безліч FM-радіостанцій, що транслюють свої передачі білоруською мовою. Білоруські пісні звучать у місцевому радіо ефірі інколи частіше українських. Взагалі ж сусідня Білорусь грала й відіграє важливу роль у житті району. На початку-середині 90-х років минулого століття, коли кордон між нашими державами ще був чисто номінальним, місцеві жителі їздили в Білорусію... здавати пляшки, а ще гриби й лісові ягоди. Зараз цей вигідний бізнес припинений, оскільки кордон ретельно охороняється. Білоруські прикордонники, до речі, не особливо церемоняться з порушниками, при найменшій можливості відкриваючи вогонь - іноді навіть на поразку.
10 июня на заседании координационного совета Житомирского городского совета было принято решение - окончательно освободить улицу Московскую от цветоводов.
Об этом сообщает официальный сайт горсовета.
На совещании были представлены мнения предпринимателей, которые уже сейчас готовы предоставить цветоводам новые торговые места, а также опзиция главного архитектора города и самих продавцов цветов.
«Такой ситуации с цветочной торговлей, как в Житомире, нет нигде, - сказала Вера Шелудченко. - Мы должны в первую очередь думать о лице города, о его исторической части. Я считаю, что реконструкция улицы Московской должна быть закончена в едином стиле. Ко мне обращаются житомиряне с просьбой разобраться с цветочными палатками на Московской. Я верю, что мы наведем порядок и доведем до конца начатую работу».
Также мэр поставила жирную точку в вопросе цветочной торговли и определила окончательный срок переселения торговцев - 21 июня 2010 года.